Містечко в волинській частині Тернопілля, в Кременецькому районі. Живописна місцина – навколо пагорби Кременецьких гір. Все тут гарне – архітектура, природа, клімат.
Почаїв славиться своїм монастирем та іконою Почаївської Богоматері. Разом з Софією Київською це – найголовніша святиня православної України.
Місто лежить приблизно в 25 км на захід від райцентру і з тераси Лаври в гарну погоду видно дзвіницю Підкамінського монастиря.
Почаївська лавра відома чи то з XV-того, чи то навіть з ХІІІ ст. Літописи начебто згадують про перших монахів, що з‘явилися тут в 1240-1241 рр., рятуючись від татаро-монголів, які захопили і зруйнували Київ. Першими приміщеннями монастиря були печери в товщі гір, а першою будівлею – невелика дерев‘яна церква Успіння, яку звели в 13 ст. на терасі північного уклону пагорба. Саме тоді за легендою і з‘явилася ченцям Богоматір в вогняному стовпі над Почаївською горою, після чого на одній зі скель начебто залишився відбиток її стопи.
Будівництво мурованого монастиря почалося в XVI ст., коли власниця цих земель Гойська, до заміжжя – Козинська, записала в кременецькі земські книги свої великі пожертвування на будівництво Почаївської церкви та одноповерхових келій для ченців. Завдяки цьому спонсорству будівництво пішло скоріше і було невдовзі закінчено. Гойська, крім того, подарувала монахам чудотворну ікону Богоматері в 1597 р.
В комплекс монастиря, крім численних культових будівель входять кам‘яні і дерев‘яні оборонні споруди XVII ст. (вежі та стіни), адже монастир за свою історію витримав не одну облогу. Так, влітку 1675 року під час Збаражской війни з турками, у царювання польського короля Яна Собєського (1674-1696), полки, що складаються з татар, під керівництвом хана Нурредина, через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будинків обителі, не представляла ніякого захисту для монахів. Ігумен Йосип Добромирский переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників: Богородиці й Іова. Ченці і миряни ретельно молилися, припадаючи до образа Богоматері і до раки з мощами Іова.
Ранком 23 липня зі сходом сонця татари тримали останню раду про штурм обителі, ігумен же велів читати акафіст. З першими словами “Взбранной Воєводо” над храмом раптово немовби з’явилася сама Богородиця з небесними ангелами, що тримали оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Мадонни, молячи про захист обителі. Татари прийняли небесне воїнство за примару, у сум’ятті стали стріляти в неї і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони убивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру і залишилися в обителі назавжди.
Архітектурний ансамбль Лаври сформований з домінантою – Успенським собором 1771- 1783 рр. (за проектом архітектора Готфрида Гофмана, а роботи виконувались під керівництвом Петра Полейовського). Гофман майстерно використав скелясті тераси, що підіймалися вгору. Їх наростаючий ритм підкреслює ажурний силует собору. В стелях бокових коридорів храму зроблено круглі отвори, через які можна побачити три яруси хорів. Такий архітектурний прийом творить в інтер‘єрі фантастичну гру світла та тіней.
Починаючи з ХІХ ст. старі будівлі реконструюються, споруджуються нові: надбрамний корпус, дзвіниця, друкарня, Троїцький собор (1910 –1913 рр. за проектом О. Щусєва, автора мавзолею Леніна, у псевдо-російському стилі).
В монастирі є 13 дзвонів, 2 з них – годинникові. Раніше, кажуть екскурсоводи, найбільший дзвін було чути на 30 км, зараз – десь на 10. На третьому поверсі дзвіниці є дзвін вагою в 11,5 тонн. Від його звуків дрижить земля.
Храм відомий своєю чудовою акустикою. Щодо ікон, то в інтер‘єрі є деякі ще 1646 року, а головний іконостас був привезений з Москви.
На чудотворній іконі оклад – золотий, з справжніми діамантами та рубінами. Ікона коронована одним з Пап Римських.
В Лаврі є й печерна церква монаха Іова в справжній печері, там зберігаються його мощі.
В комплекс споруд лаври в Почаєві входять ще келії 1771-1780 рр., архієрейський будинок 1825 р., дзвіниця 1861-1871 рр. і надбрамний корпус 1835 р. В розробці, плануванні, в підготовці інтер’єрів та організації будівельних робіт в Почаєві брали участь відомі архітектори Матвій та Петро Полейовські, Ксаверій Кульчицький. Починаючи з 1830-х років старі будівлі комплексу реставруються, до них додаються нові споруди (згаданий вже надбрамний корпус, дзвіниця, друкарня за мурами комплексу (1895-1896), Троїцький собор).
Успенський собор, домінанта комплексу, відрізняється насиченим рокайлевим декором: лучкові сандрики, композитний ордер напівколон, спарені та поодинокі пілястри, декоративні вази, ліпнина, всього вдосталь, всього багато. Рокайль пасує лише перед викличним бароко гігантського купола з ліхтариком.
Декоративне убранство Успенського собору складається в кінці ХІХ ст. за активної участі петербурзьких академіків та художників С. Комарова, Г.А. Боссе, І.М. Горбунова, Н.Лаврова, Є.Я.Васильєва, М.В. Нестерова, С.Ф. Верхівцева.
Настінний масляний живопис собору виконаний в 1876 році лаврськими майстрами. Деякі композиції поміщені в масивні ліпні картуші. Збереглися також роботи, виконані в 1807 році здібним художником Лукою Долинським. Живопис інтер’єрів був реставрований в 1980 р.
Троїцький собор зводив не Щусєв (його був лише проект), а архітектор А.М. Рухлядев при участі майстра С.С. Лукасевича. Велике мозаїчне панно південного порталу, до якого ведуть широкі сходи, виконані за ескізом Миколи Реріха, західне панно – по ескізу Щусєва (деталізував панно художник П.Нерадовський). Стіни собору прикрашені силікатним розписом.
Келії будував з цегли Г.Гоффман за участю К.Кульчицького. Це кілька прямокутних корпусів, з’єднаних між собою та з Успенським собором в замнену композицію з внутрішнім двориком. Північний корпус триповерховий, всі інші – двоповерхові. Коридорне планування з одностороннім розміщенням приміщень. Коридори перекриті хрестовими склепіннями.
Будинок архієрея зведений в стилі класицизму. З цегли, прямокутний в плані. Розміщений на схилі пагорба, тому його східний фасад триповерховий, західний і північний двоповерхові, а південний – чотириповерховий. В 1846 р. тут зупинявся і працював Тарас Шевченко – про це нагадує меморіальна дошка.
Дзвіниця – з цегли, поштукатурена, має п’ять ярусів, відзначається насиченим декором. Третя за висотою дзвіниця в Україні (після Успенського собору Києво-Печерської лаври та Софії Київської). Висота її – 65 метрів.
Надбрамний корпус зведено в стилі класицизму. Це цегляна двоповерхова прямокутна споруда. Її головний фасад вирішено у вигляді чотириколонного портика доричного ордеру.
Крім Лаври, в Почаєві можна оглянути ще церкву Всіх Святих 1773-1775 рр., збудовану як кладовищну каплицю, і Покровську церкву 1643 р, перебудовану 1746 р.
Окрім комплексу Лаври, в Почаєві є ще кілька пам’яток архітектури. Перша – церква Всіх Святих, яка була зведена як цвинтарна каплиця в 1773-1775 роках в стилі пізнього бароко. Класицизм в той час вже починав наступати на п’яти вичурному, надлишковому бароко – в каплиці це досить непогано помітно.
Пам’ятка номер два – дерев’яна Покровська церква з 1643 року, типова представниця волинської народної школи архітектури.