Місто Мукачево має давню і славну історію. Це одна із найцікавіших сторінок Закарпаття. 1108 років минуло з часу першої писемної згадки про місто. Мукачево засноване на перехресті історично сформованих торгових шляхів, у XIV столітті йому було надано статус міста. Тоді Мукачево було внесено в перелік королівського майна і йому надано привілеї, які надавалися й іншим середньовічним містам. За цей період місто будувалось, розширювалось, змінювався склад його населення.
З давніх часів тут пересікались не тільки торгівельні шляхи, але й стикалися різні культури. Над Мукачевом протягом віків проносилися різні політичні бурі. Воно входило до складу Угорщини, Галицько-Волинського князівства, Австрії, Австро-Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу. Тепер воно у складі незалежної, сувереної Української держави.
З якого б боку Ви не наближалися до Мукачева, звідусіль видно величний воєнно-архітектурний пам’ятник середньовіччя, овіяний легендами й боєвою славою – Мукачівський замок “Паланок”, збудований для охрони і контролю торгових і воєнних шляхів, який відіграв важливу роль у становленні Мукачева.
З 1993 року тут розташовується Мукачівський історичний музей; відкрито краєзнавчий музей, картинну галерею.
Ще одною окрасою міста є й монастир на Черенечій горі, засновником якого був литовсько-руський князь Федір Корятович. Монастир теж зазнав багатьох пребудов і змін. До 1772 року тут була резиденція єпископів Мукачівської єпархії, в монастирі жили і працювали видатні культурні діячі краю. Зараз на Чернечій горі несе свою спасительну місію жіночий Свято-Миколаївський монастир.
Мукачево – колиска багатьох ремесел, що з віками переросли в потужний багатогалузевий промисловий комплекс. Як у минулому, далеко знали наших карбівничих ливарів, каменярів, гончарів, склодувів, так нині добре ім’я в Україні і за її межами мають мукачівські приладобудівники, лижники, трикотажники, бетонярі, швейники, кераміки, меблевики, цеглярі, кондитери.
Сьогодні Мукачево – велике європейське промислове місто, в якому вдалося зберегти і відновити у первісному вигляді будівлю ратуші, театру та інших об’єктів споруджених наприкінці позаминулого, початку минулого століття. Тут збережено архітектурну спадщину Австро-Угорщини, де витає дух Габсбургів та “застигла мелодія” витонченої готики з грайлим бароко.
Місто Берегове розкинулося на берегах невеликої річки Вірке, у підніжья гір, схили яких засаджені виноградниками. Він відомий давніми традиціями виноградарства і виробництва вина.
Відомий реформатський церковний письменник Папаї Паріз Ференц (1649-1716) в своїй книзі “Dictionarium latino-hungaricum” затверджує, що до приходу угорців тут було поселення римлян, назване Перігиумом. Однак науково підтвердити таке припущення не вдалося.
У течії багатьох віків власниками поселення були угорські королі.
Широко відома легенда говорить про досить раннє заснування міста. У зв’язку з цим, відомий дослідник-етнограф Тівадар Легоцкий пише: “Що стосується легенди, згідно якого пастух Сас на місці нинішньої римо-католицької церкви в ямі, розритій копитами воюючих між собою биків, знайшов великий скарб і побудував на цьому місці церкву, а навколо неї місто, яке пізніше назвали Берегсасом, не має історичного підтвердження.”
Починаючи з 1504 року місто в документах називали Берегсасом.
З 1946 року офіційна назва міста Берегове. Це єдине місто Закарпатья, де переважаюча більшість населення угорської національності.
Берегове – місто районного підкорення, центр Берегівського району, він розташований на відстані 72 кілометрів від обласного центра Ужгород. Територія Береговського району 802 квадратних кілометрів, населення – 83,3 тисяча чоловік, з них 32 тисячі проживають в Берегові. Місто перетинає канал Вірке, з’єднає ріку Боржаву з Латоріцей.
До 1944 року місто з невеликими перервами було центром Бережської жупы..
Місто грало активну роль і у визвольній війні 1848-1849 рр. Після Сен-Жерменського мирного договору він увійшов до складу Чехословацкой республіки.
У червні 1945 року Закарпаття увійшло до складу України.
У Берегове одна російська, 2 українські, 3 угорські середні школи, одна українська і одна угорська гімназії, професіонально-технічне і медичне училища. Недавно відкритий угорський педагогічний інститут. Працює професійний угорський національний театр імені Д. Ійеша, аматорський народний театр при районному центрі культури і відпочинку. Активну участь в культурному житті міста бере школа містецтв.
У місті розвинені такі види промисловості, як деревообробна, меблева, приборобудувальна, швейна і інші, однак, в умовах нинішнього важкого економічного положення вони працюють далеко не на повні свої потужності. Берегівщина славиться своїм виноробством, закарпатські марочні вина розливаються в Берегівському винзаводі.
Широку роботу проводять серед населення такі громадські організації, як міські і районні організації Суспільства угорської культури Закарпаття, Суспільства угорської культури Берегівшини,”Просвіти” і інші.
У Берегові споруджені пам’ятники Шандора Петефі, Лайоша Кошута, Габора Бетлена і Дюли Ійеша, відкриті меморіальні дошки більше за 42 діячам історії, культури і містецтва.
Вигадливий будинок з башточкою і витонченими панно епохи арт-нуво на фасаді не дасть помилитися: так будували в епоху модерну. У приміщенні колишнього казино зараз вальяжно розташувався найкращий, мабуть, ресторан міста – “Золота пава”. Стиль витримано навіть у дрібничках: естрада у виді хвоста пави, світильники-птахи, букети з пір’я. Розкіш дзеркал і м’яких диванів. Меню на двох мовах . Ввічливий швейцар. Тут смачні салати, величезні порції і смішні ціни.
Але відвідувати відкритий термальний басейн, куди мінеральна вода надходить зі скважини глибиною 1680 метрів, на повний шлунок не варто. Поруч з цією аква-радістю знаходиться трамплін для фрістайлу, спортмайданчик, сауна. Усе це багатство можна знайти на території спортивної бази “Закарпаття”.
Спокійні бічні вулички змійкою плутаються серед невеликих, але своєрідних особняків- кожен! -ХІХ століття. Нечасті багатоповерхові будинки виглядають прибульцями в цьому застиглому минулому. Минуле – це завжди солодка, але з ноткою гіркуватою.