Комплексна пам’ятка природи загальнодержавного значення “Скелі Довбуша”

На висоті 668 м над рівнем моря розташований унікальний скельний комплекс, названий на честь легендарного опришка Олекси Скелями Довбуша. Скелі Довбуша - явна фортеця періоду Х ст... Розташовані Скелі Довбуша за 11 км на південний захід від м. Болехова Івано-Франківської області, неподалік села Бубнище. Це геологічна пам’ятка природи – скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м. Химерні нагромадження піскових скель утворилися більше 70 мільйонів років тому на дні теплого моря. Перед зором цих дивних природних творінь вервечкою пройшли всі геологічні, біологічні, історичні епохи від трилобіта до людини. Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним змикається буковий та смерековий ліс. У X–XVII століттях до н.е. тут існувало язичницьке святилище-палеообсерваторія. Після поширення в Карпатах християнства, на місці поганської святині, ймовірно, виник невеликий печерний давньоруський монастир-скит, а невдовзі – сторожова фортеця (одна з твердинь, якими галицький князь Ярослав Осмомисл, за словами автора “Слова о полку Ігоревім” підпер Угорські гори), яка пережила монголо-татарську навалу й проіснувала до XVI століття.

В XVII – XVIIІ століттях, за переказами, тут таборували волелюбні карпатські опришки, зокрема у 1743 році й загони Олекси Довбуша. Вони використовували печери під скарбницю-сховище відібраного в магнатів і лихварів добра. З півночі, при вході у лабіринт, височіє покраяний вертикальними тріщинами камінь, висотою 50 м . Його основа має приблизно 6 х 8 метрів. За півтори сотні метрів від нього розташована група кам’яних скель. На самому південно-західному куті кам’яної гряди горизонтальний майданчик (40х60 м). З півночі та півдня він притулився до крутих скель, із заходу та південного-заходу його оточує штучний рів, який тепер шириною до 6 і глибиною до 3 м. У давнину рів був, безумовно, глибший. Паралельно до рову територія двору захищалась валом, який пізніше обмурували камінням. Декілька окремих скель північно-західного крила, які прилягають до цього невеликого дворика, розділені між собою глибокими ущелинами, що були використані під забудову. Можна побачити багато пазів та зрубів. Система сходів та скельних «галерей» виводить на середню та верхню частину скель, де також збережені сліди забудови. Отже, Скелі Довбуша - явна фортеця періоду Х ст. Для забезпечення гарнізону фортеці водою тут видовбали квадратну цистерну, яка наполовину засипана, але має ще глибину 4 м, це вказує на можливість зберігання значної кількості дощової води. Враховуючи нахил рельєфу ущелини, для вигідного переходу вирубано сходинки, а верх „тунелю” перекритий кам’яним склепінням.  

У скельних „стінах” вибито декілька печер. Вони вирубані у моноліті північно-західних піскових скель. Три печери штучного походження, а для четвертої (друга в ряду) використано природну ущелину. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі. Фактура обробки каменю вказує на те, що печери вирубувалися або поверхні вирівнювалися малим, дуже твердим, інструментом, тому рельєф насічки не перевищує 1,5 см. Слідів шліфування у жодному приміщенні немає. Враховуючи характер тесання та характерні геометричні форми приміщень, архітектор-реставратор Зеновій Соколовський відносить ці печерні споруди до Х ст. Перша, ліва печера, розташована на сучасному рівні природного дворика, вирубана у крайній скелі, яка межує з оборонним ровом. Печера має розміри 2,9х6 м. Стеля її імітує форму склепіння. Вздовж північної та південної стін зроблені кам’яні широкі лави. Перед входом вирубана невелика ніша, над якою ще одна у вигляді неглибокої частини приміщення другого ярусу. З боків печери добре помітні сліди прилягання дерев’яної забудови. Друга печера – приміщення, розташоване в неширокій, але високій природній ущелині. Це двоярусна споруда, вирубана у бокових скельних стінах. Чітко простежується система повздовжніх пазів для дерев’яних конструкцій перекриття. Третя печера – тристінне приміщення, вирубане в суцільній скелі, трапецієвидної форми. З боку дворика перед приміщенням вирубана тераса – платформа, яка підходить до четвертого приміщення. Відсутня тепер четверта стіна була вимурувана з каменю і стояла ще у ХІХ ст. Третя та четверта печери об’єднані не лише штучною платформою, але й дашком (навісом). До приміщення четвертої печери вхід через невеликий коридор, де добре простежуються сліди одвірків, стіни непрямолінійні, нерівна стеля та підлога. Оборонні стіни завершувалися виносними галереями, які відомі у пізнішій українській оборонній архітектурі (XV-XVI ст.) під назвою „маши-кулі”. Ворота та в’їзд на територію укріплення проходили через рів, вирубаний у скелі. Внутрішня частина мосту піднімалась. В'їзна вежа у верхній частині мала виносну галерею, від якої залишився профіль, вирубаний у скелі. Крім оборонних споруд по периметру двору та будівель, розміщених на скелях, комплекс Бубнища мав ще й додатковий захист.

З північно-західного боку знаходиться стрімка, неприступна, уже згадувана скеля у вигляді одинокого „пальця”, що має висоту 27м. На рівні вершини там була влаштована триярусна оборонна вежа. Тут могло проживати 27–50 воїнів. Подібні вежі – „донжони” височіли в ХІІ-ХІІІ ст. не лише на нашій території, а й по всій Європі. Вони призначалися для захисту підступів до укріплень, а у замках часто були останнім пунктом опору (замки у Пневі, Раківці). З південного боку цей скельний „донжон” був оточений водоймищем, від якого простежуються залишки греблі. Захист водою широко використовувався у Звенигородці, Галичі, Луцьку, Тустані.

Забудова наскального комплексу Бубнища має добре організовану систему оборони, що вказує на її особливе призначення, яке, однак, не може бути пов’язане з його сакральним призначенням. Підтвердженням цього є той факт, що Бубнище навіть у ХIV ст. було значним опорним пунктом.

А.Петрушевич вказує, що у цей час тут стояв угорський гарнізон під керівництвом Емерика Бубола (від цього можлива назва села), який, як і у Тустані, чинив опір польським військам під час захоплення ними території Галичини.

Залишки 80% слідів забудови дозволять відтворити комплекс у найбільш вірогідному вигляді – створити єдиний комплекс дерев’яних наскальних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.